оник ќ.ќ.

‘≥нське питанн¤ в депутатських запитах в III ƒержавн≥й дум≥

≈тн≥чна ≥стор≥¤ ™вропи: «б≥рник наукових праць. - ¬ип. 5. -  .: ”Ќ≤—≈–¬, 2000. - —. - 39-42.

ƒепутатськ≥ запити ¤к форма парламентськоњ д≥¤льност≥ були передбачен≥ рос≥йським законодавством ≥ широко використовувались в ƒумах ≤ ≥ II скликань (1906 - 1907 р≥к), в основному ¤к зас≥б пол≥тичного тиску на ур¤д з боку л≥вих сил. Ѕез пом≥тного, вт≥м, ефекту, ¤кщо не вважати таким передчасний розпуск ¤к ≤, так ≥ II ƒуми ≥ т.з. "третьочервневого перевороту" 1907 року.

¬ нов≥й пол≥тичн≥й ситуац≥њ, ¤ка не маЇ однозначного трактуванн¤ в ≥стор≥ограф≥њ, але ¤ка зазвичай визначаЇтьс¤ ¤к "третьочервнева монарх≥¤" [1;339] парламентськими запитами (хоч пон¤тт¤ "парламентський" стосовно ƒумськоњ роботи також може викликати запереченн¤, ќ. .) почав уже ман≥пулювати ур¤д. ¬ ус¤кому раз≥ запити за єє 6, 7 ≥ 9 щодо ‘≥нл¤нд≥њ попри строгу зовн≥ риторику в≥дпов≥дали ≥нтересам ур¤ду ѕетра —толип≥на, коли той твердою рукою вз¤вс¤ наводити пор¤док ¤к в сам≥й –ос≥њ, так ≥ на њњ околиц¤х.

« тим б≥льшим запалом на околиц¤х, бо це давало можлив≥сть -принаймн≥, поз≥рно - консол≥дувати великорос≥йську нац≥ю навколо державницькоњ ≥дењ, в умовах поразки ≥ в≥дступу революц≥њ перекласти частину в≥дпов≥дальност≥ за нењ на "≥нородц≥в", на приклад≥ жител≥в одних "окрањн", в даному випадку ‘≥нл¤нд≥њ, дати урок ≥ншим, ¤к-от украњнц¤м, пол¤кам та ≥ншому нерос≥йському населенню "Їдиноњ ≥ непод≥льноњ", забезпечити на хвил≥ реакц≥њ на революц≥йн≥ розрухи, на фон≥ втоми в≥д революц≥њ ситуац≥ю, коли - за класичним визначенн¤м - "ќд молдованина до ф≥нна на вс≥х ¤зиках все мовчить . Ѕо благоденствуЇ" [2;283].

ќтож в середин≥ травн¤ 1908 р. в ст≥нах “авр≥йського палацу ≥ розгорнулась бурхлива дискус≥¤ навколо "‘≥нл¤ндського питанн¤". –озпочав њњ великою допов≥ддю √олова –ади м≥н≥стр≥в ѕ.ј.—толип≥н на зас≥данн≥ 5 травн¤. ¬сл≥д за авторами запит≥в звинувативши ‘≥нл¤нд≥ю в тому, що вона в недалекому минулому була розсадником сепаратизму ≥ революц≥йност≥, що "за 26 верст в≥д столиц≥ , в≥д резиденц≥њ √осудар¤, щохвилини готувалис¤ злод≥йськ≥ замахи" [3;2928] (¤к тут не згадати прив≥д до "зимовоњ в≥йни" —–—– з ‘≥нл¤нд≥Їю в 1939 - 1940 рр., ќ. .), ѕрем'Їр закликав думц≥в роз≥братис¤, в чому причина "ненормальних в≥дносин, що склалис¤ м≥ж державою ≥ завойованою силою њњ зброњ пров≥нц≥Їю" [3;2929] . “аким чином була задана тональн≥сть обговоренн¤, визначена позиц≥¤ ур¤ду - н≥¤ких суб'Їкт≥в м≥ждержавних в≥дносин, Ї держава ≥ Ї завойована силою зброњ пров≥нц≥¤. —толип≥н зробив досить розлогий екскурс в ≥стор≥ю питанн¤, чи не в≥д вар¤г≥в ще - ‘≥нл¤нд≥¤, ¤к-не-¤к мала конституц≥ю, нехай ≥ "даровану" , мала власний —ейм, окреме управл≥нн¤, тощо, ≥ треба було ¤кось обірунтувати чергову спробу ц≥лковитого њњ п≥дпор¤дкуванн¤ –ос≥њ. “ому ключовим пунктом - з усього розмањтт¤ акт≥в - в≥н вибрав положенн¤ ‘р≥др≥хсгамського мирного договору про те, що "ф≥нл¤ндськ≥ губерн≥њ" будуть в≥днин≥ (дал≥ краще цитувати мовою ориг≥налу, щоб не втратити неповторност≥ забарвленн¤ фрази), отже - "...будут отныне в собственности и державном обладании »мперии –оссийской и к ней навсегда присоедин¤ютс¤" [3 ;2934].

якраз в≥дносно зд≥йсненн¤ цього "обладани¤" в нових умовах, тобто "третьочервневоњ монарх≥њ", —толип≥н ≥ апелюЇ до нових пол≥тичних сил та до нац≥ональних почутт≥в рос≥¤н: "... з введенн¤м нового ладу в –ос≥њ п≥дн¤лась друга хвил¤ реакц≥њ, реакц≥¤ рос≥йського патр≥отизму ≥ рос≥йського нац≥онального почутт¤ , ≥ ц¤ реакц≥¤ [...] в'Ї соб≥ гн≥здо саме в сусп≥льних прошарках, в сусп≥льних колах. [...] ¬ минул≥ часи сам т≥льки ”р¤д мав турботу ≥ обов'¤зок в≥дстоювати ≥сторичн≥ ≥ державн≥ надбанн¤ ≥ права –ос≥њ. “епер не те. “епер ƒержава намагаЇтьс¤ з≥брати розсипану хоромину рос≥йського народного почутт¤, ≥ виразником цього почутт¤ Ї ви, панове" [3;2939].

—кажемо в≥дразу, далеко не вс≥ панове, тобто депутати ƒуми з захватом поставл¤тьс¤ до ≥дењ виконувати пол≥цейськ≥ функц≥њ стосовно кого б то не було, а тим б≥льше ‘≥нл¤нд≥њ, Ївропейськоњ за вс≥ма м≥рками крањни, хоч ¤к ти њњ "губерн≥¤ми " не називай, але в ц≥лому промова мала усп≥х. “а ≥ на зак≥нченн¤ оратор приготував пасаж, що мав ≥ нал¤кати, ≥ п≥дбадьорити, ≥ заспокоњти: "... народи забувають ≥нод≥ про своњ нац≥ональн≥ завданн¤, але так≥ народи гинуть, вони перетворюютьс¤ в назем, в добриво, на ¤кому виростають ≥ м≥цн≥ють ≥нш≥, б≥льш сильн≥ народи. ћи звертаЇмос¤ до вас не за жертвою, ми не вимагаЇмо в≥д вас пригн≥ченн¤ ≥ншоњ, менш сильноњ народност≥, - н≥, панове. ”р¤д просить в≥д вас лише вашоњ моральноњ п≥дтримки в т≥й справ≥, ¤ку в≥н вважаЇ в≥рною " [3;2940-2941].

„ого-чого, а моральноњ п≥дтримки, бажаноњ ур¤дом дл¤ ≥нкорпорац≥њ черговоњ "окрањни"тепер≥шн¤ (третьодумська) б≥льш≥сть не пошкодувала. ƒо виступу з цього питанн¤ записалос¤ 23 депутати. ѕевна р≥ч, ус≥ не виступили. ≤ зак≥нчитьс¤ обговоренн¤, власне, н≥чим - один з запит≥в буде зн¤то, два ≥нших в≥дхилено. јле це буде друга серйозна (п≥сл¤ прийн¤тт¤ адреси на ≥м'¤ цар¤) проба парт≥йних сил на парламентськ≥й трибун≥, тут матиме м≥сце певне з≥ткненн¤ особистостей чи њх амб≥ц≥й, своЇр≥дний зр≥з настроњв рос≥йського сусп≥льства ¤к конкретно щодо взаЇмин з ‘≥нл¤нд≥Їю, так ≥ з нерос≥йським населенн¤м ≥мпер≥њ взагал≥. ƒе¤к≥ ж депутати, ¤к ѕуришкевич, робили закиди ≥ в б≥к ™вропи та св≥ту, в тому сенс≥, що т≥ дл¤ –ос≥њ не указ [4;703] .

ќтже, ≥ сьогодн≥ може бути небез≥нтересним просл≥дкувати основн≥ моменти дискус≥њ, систему аргумент≥в, ¤кою представники одн≥Їњ нац≥њ намагалис¤ довести право на волод≥нн¤ батьк≥вщиною ≥ншоњ нац≥њ. якщо ж вважати нац≥њ пережитком, то можна говорити про свою землю - в кожному раз≥, тема ц¤ ¤кщо не дл¤ ‘≥нл¤нд≥њ зараз, то дл¤ ”крањни, вочевидь, залишаЇтьс¤ актуальною.

ќбговоренн¤, в≥дразу п≥сл¤ —толип≥на, розпочав депутат в≥д ¬≥денськоњ губерн≥њ «амисловський. …ого виступ можна назвати традиц≥йним дл¤ представника правого думського табору - звинуваченн¤ в прив≥ле¤х, ¤кими користуютьс¤ ф≥ни, в невд¤чност≥, в сепаратизм≥, прошведських настро¤х, тощо. ÷≥кав≥шим тут можна вважати де¤к≥ цитати. « газети "‘р≥а-орд", 1902 р≥к: "... ѕол¤ки, малороси, остзейц≥, Їврењ, кавказц≥ - жодна з цих груп неспроможна з≥брати навколо себе решту... ћи зможемо стати ¤дром, навколо ¤кого зберетьс¤ решта опозиц≥йних елемент≥в. ћи зможемо спри¤ти орган≥зац≥њ сил ... " [« ;2946] .
ўось под≥бне, ¤к в≥домо, викладалос¤ ≥ в одному з ”н≥версал≥в ÷ентральноњ –ади, коли украњнц≥ теж бачили себе "¤дром". ѕевн≥ паралел≥ з св≥тобаченн¤м ≥нших представник≥в "нац≥ональних меншин" пом≥тн≥ ще з одн≥Їњ цитати, приведеноњ у виступ≥ «амисловського, про факт "братанн¤", за його словами, ф≥нл¤ндських революц≥онер≥в з рос≥йськими 17 червн¤ 1906 року. "“од≥ ще був час першоњ ƒуми, в “ер≥оках з≥бравс¤ гранд≥озний м≥тинг, ≥ член ƒуми «аболотний виголошував промову, в ¤к≥й казав: "метою революц≥њ Ї в≥льний союз зв≥льнених народ≥в, що насел¤ють –ос≥ю" ќт з ¤кою повною ¤сн≥стю визначалас¤ мета революц≥њ п≥д час цього братанн¤ " [3;2950] - з осудженн¤м зак≥нчуЇ фразу «амисловський.

ѕромови ≤. .«аболотного, депутата в≥д ѕод≥льськоњ губерн≥њ, члена трудовоњ групи, пом≥чника прис¤жного пов≥реного за фахом носили здеб≥льшого попул≥стський характер ≥ часто залежали (принаймн≥, суд¤чи з стенограм його виступ≥в у перш≥й ƒум≥) в≥д конкретноњ ситуац≥њ. Ќаведен≥ слова схож≥ на його стиль, але загалом кажучи, там немаЇ ¤коњсь особливоњ крамоли. ћ≥сц¤ про "зв≥льнен≥ народи" ≥ т≥ можна трактувати ¤к так≥, що йдуть в русл≥ ман≥фесту 17 жовтн¤, ¤кий декларував певн≥ громад¤нськ≥ ≥ пол≥тичн≥ свободи. ÷е був свого роду загальник з арсеналу л≥берал≥в в≥д адвокатського цеху та ще до того ж ≥ з ѕод≥лл¤ родом. јле в устах "≥стинних рос≥¤н", в даному випадку, власне, з Ћитви - так≥ фрази означали чи не п≥дрив самих п≥двалин ≥мпер≥њ. ¬ такому ключ≥, здеб≥льшого, ≥ виступатимуть в ход≥ подальшого обговоренн¤ депутати з правого крила думських кр≥сел.

 олоритним, був виступ одного з л≥дер≥в правого крила, депутата ћаркова (за думськими стенограмами - ћаркова-2, в≥д  урськоњ губерн≥њ, на в≥дм≥ну в≥д ћаркова-1, окт¤бриста в≥д ¬олодимирськоњ губерн≥њ). ѕроте сказане в запал≥ - а депутати не мали права читати своњ промови - звучало ≥нод≥ досить неоднозначне, ¤к-от твердженн¤ ћаркова-2 про те, що ф≥нська культура Ї культурою тепличною, вирощеною на рос≥йському гноњ [4;373] . «ак≥нченн¤ ж у ћаркова-2 безсмертне -  арфаген мусить бути зруйнованим - тобто "–ос≥йська держава завоювала ‘≥нл¤нд≥ю дл¤ себе, дл¤ своњх рос≥йських зручностей [...] все ≥нше нехай п≥дкоритьс¤ рос≥йським ≥нтересам" [4;388] . ƒл¤ ще одного поборника рос≥йський ≥нтерес≥в, тепер уже з б≥лоруських крањв, з ћогил≥вськоњ губерн≥њ, депутата Ћадомирського, особливо "оскорбительным" видалось те, що депутати ф≥нського —ейму звертаютьс¤ до цар¤ ф≥нською чи шведською мовою, ¤к в≥н каже, з перекладом т≥льки рос≥йською [4;б19] . Ћадомирський також не забув на зак≥нченн¤ "... нагадати ф≥нам, ¤к ≥ взагал≥ багатьом ≥нородц¤м, що земл¤ завойована, земл¤, з-за ¤коњ проливалас¤ рос≥йська кров, Ї рос≥йською землею [4;б25] .

ѕолем≥чний запал боротьби з ф≥нською автоном≥Їю приводив ≥нод≥ нав≥ть до вживанн¤ з думськоњ трибуни украњнськоњ мови. ѕевна р≥ч, в вигл¤д≥ "малорос≥йського анекдота". ѕравий депутат в≥д  урськоњ губерн≥њ Ўечков у своЇму виступ≥ сконцентрувавс¤ на питанн≥, чи Ї в≥йна нос≥Їм вищого права в м≥жнародних в≥дносинах ≥ в≥дпов≥дав на нього ствердно. як божий суд поЇдинком в минул≥ час вир≥шував правоту м≥ж окремими людьми, так в≥йна маЇ вир≥шувати суперечки м≥ж народами. „есно, з його точки зору, вир≥шували своњ державн≥ проблем≥ цар ѕетро ≥ король  арл. ј тепер ф≥ни д≥ють з-за рогу, "... н≥трохи не ризикуючи собою, а т≥льки вбиваючи нас" [4;626,632] . ўе, до того ж, вони ≥ закони сам≥ дл¤ себе пишуть. ѕетро строгим був щодо закон≥в, ото ж, зак≥нчуЇ св≥й виступ Ўечков, "...я думаю, в≥н не под¤кував би ≥ нам, ¤кби з'¤вивс¤ сюди тепер≥шньоњ пори. ... ƒозволю соб≥ пригадати слова гетьмана –озумовського. ¬ час поминанн¤ по ѕетров≥, церковний в≥т≥¤ з амвона вигукував: встань, ѕетре, погл¤нь на твою –ос≥ю. √етьман сказав оточенню: чого вынъ его кличе, ¤къ устане, вс≥хъ насъ достане" [4;б34].

ƒепутат ћотовилов, правий депутат з нац≥ональоњ групи (на трет≥й сес≥њ, щоб не було непорозум≥нь, група ц¤ конституюЇтьс¤ в рос≥йську нац≥ональну фракц≥ю) був небагатосл≥вним, але ч≥тким у виклад≥ своЇњ позиц≥њ:"... обмежити ф≥нл¤ндське зло, огородити свав≥лл¤ ‘≥нл¤нд≥њ ≥ зм≥цнити державн≥ права нашоњ –ос≥њ" [4;6б3].

¬елеречивим, ¤к завжди, був виступ одного з л≥дер≥в правих, депутата в≥д Ѕессарабськоњ губерн≥њ ѕуришкевича. «авжди гар¤чий та ≥мпульсивний, ѕуришкевич, ледь з≥йшовши на трибуну, за¤вив про те, що "...п≥сл¤ двох дн≥в промов зл≥ва важко залишатись холоднокровним ≥ об'Їктивним" [4;687] . Ќадзвичайно високо оц≥нив промову —толип≥на, сказавши, що той "...виголосив тут блискучу патр≥отичну промову, в ¤к≥й окреслив з ус≥Їю повнотою ту картину розкладу, що в≥дбуваЇтьс¤ тепер у ‘≥нл¤нд≥њ" [4;687] . ѕроанал≥зував теоретичну базу цього виступу, знайшов у н≥й "... масу факт≥в з праць —ергеЇвського, Ѕородк≥на, ™ленЇва, ќрд≥на та ≥нших знавц≥в ф≥нл¤ндського питанн¤", ≥ що взагал≥ "школа" ќрд≥на в≥дчуваЇтьс¤ в ус≥й його промов≥ [4;б88] . ѕравим це любо, њм приЇмно бачити на м≥н≥стерськ≥й трибун≥ "... рос≥йську людину школи ќрд≥на, н≥ж, не дай Ѕоже, щоб це коли-небудь сталос¤, професора по кафедр≥ виборзькоњ л≥тератури [...] "школи" Ќебогатова, Ѕазена ≥ ƒрейфуса" [4;688].

÷≥кавим у цьому фрагмент≥ можна вважати передус≥м те, що промовець дозвол¤Ї соб≥, хоч ≥ в позитивному ключ≥ ≥ дещо завуальовано, робити оц≥нки виступам попередн≥х промовц≥в, що загалом не практикувалось ≥ пр¤мо заборон¤лось в ƒум≥. ¬≥дчувалось, що говорить переможець, що на вулиц≥ правих ≥ крайн≥х правих ¤краз св¤то, в≥н нав≥ть не вступав у перепалки з головою, ¤к то не раз бувало, коли останн≥й робив йому зауваженн¤. «окрема, охарактеризувавши промови л≥вих взагал≥ ¤к показник пад≥нн¤ "рос≥йських нац≥ональних ≥деал≥в" не назвавши пр¤мо пр≥звища литовського депутата Ѕулата, ѕуришкевич за¤вив з парламентськоњ трибуни таке про виступ свого колеги з протилежного табору: "...залишаю в сторон≥ ≥ ту промову, [...] що њњ з потугами на гумор н≥с тут черевов≥щатель в≥д трудовик≥в, ¤кий не мав, звичайно, усп≥ху". Ќа проханн¤ головуючого утриматис¤ в≥д под≥бних квал≥ф≥кац≥й, кокетливо в≥дпов≥в "ѕовинуюсь" [4;689].

ќсновний же зм≥ст промови самого ѕуришкевича мусив розкрити, за його словами, ¤к обпльовуЇтьс¤ ≥м'¤ рос≥¤нина в ‘≥нл¤нд≥њ [4;689] - тобто, власне, провокац≥йний. ¬≥н насичений ≥сторичними ≥ юридичними викладками, латинськими цитатами тощо, закидами ¤к в адресу недоброзичливоњ до рос≥¤н ™вропи, так ≥ самих рос≥¤н - м'¤к≥ занадто, серед ¤кут≥в вони "об'¤кучуютьс¤", серед н≥мц≥в "он≥мечуютьс¤" [4;б90] . ѕуришкевич сумував з приводу рос≥йскоњ дол≥ ≥ ображав принаг≥дне ф≥н≥в:

"... становище рос≥йськоњ людини в ‘≥нл¤нд≥њ т≥льки дещо краще становища Ївре¤ чи цигана. [...] Ќарод-переможець, народ-завойовник, народ, що займаЇ величезною територ≥Їю перше м≥сце серед держав св≥ту, народ цей маЇ п≥д боком по сут≥ комаху (насекомое, мовою ориг≥налу, ќ. .) ≥ ц¤ комаха його душить" [4;697] . ¬ розрухах недалекого минулого вбачаЇ ≥ позитивн≥ моменти. ÷итуЇ ћуравйова, ¤кий у 1863 роц≥ назвав щаст¤м те, що пол¤ки "збунтувалис¤", бо ¤кби вони "сид≥ли смирно, ми б продовжували спати, а рок≥в за три вони б викинули нас зв≥дси ¤к немовл¤т з люльки", отже, щось под≥бне ≥ тепер : "¤кби ми, заколисан≥ мр≥Їю про законн≥сть ≥ ло¤льн≥сть цього народцю [...] замр≥¤лись, то не п≥дл¤гаЇ жодному сумн≥ву, наше майбутнЇ було б сумним у ц≥й крањн≥" [4;703-704].

¬исновок з усього цього такий: саме прав≥ в ƒум≥, саме њх запити мус¤ть бути memento mori ≥ дл¤ ‘≥нл¤нд≥њ, ≥ дл¤ "рос≥йськоњ др¤блоњ влади", що в≥днин≥ маЇ проводитис¤ "¤скраво окреслена рос≥йська нац≥ональна пол≥тика, ¤к по в≥дношенню до ус≥х окрањн, так ≥ до ф≥нськоњ окрањни зокрема", отже "...пора –ос≥њ опам'¤татис¤, пора це зарозум≥ле ¬елике  н¤з≥вство ‘≥нл¤ндське зробити такою ж окрасою –ос≥йськоњ  орони, ¤к ÷арство  азанське, ÷арство јстраханське, ÷арство ѕольське ≥ Ќовгородська п'¤тина", ≥, на думку промовц¤, справа до цього таки й д≥йде [4;700-701].

ќстанн≥м з записаних до виступу з питанн¤ запит≥в щодо ‘≥нл¤нд≥њ, виступав депутат в≥д “ульськоњ губерн≥њ граф Ѕобринський 2-й, пом≥рковано-правий., в майбутньому член нац≥ональноњ групи. …ого виступ справд≥ можна назвати пом≥ркованим. Ѕуло сказано, що питанн¤ стосуЇтьс¤ не лише ‘≥нл¤нд≥њ, а правового устрою –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ взагал≥. ¬.ќ.Ѕобринський назвав провокац≥йним твердженн¤ соц≥ал-демократа √егечкор≥ про те, що ф≥ни озброюютьс¤, щоб п≥дтримати рос≥йський революц≥йний рух; не погодивс¤ також з ѕуришкевичем, що ‘≥нл¤нд≥ю треба поставити на одну дошку з ÷арством  азанським тощо . [4;705,707] ‘≥нл¤нд≥¤ - пров≥нц≥йна автоном≥¤, згущувати атмосферу навколо нењ виг≥дно певним пол≥тичним силам в рос≥йському сусп≥льств≥: "...очевидно, що соц≥ал-демократ≥њ надто виг≥дно, ¤кщо ƒержавна ƒума, ¤кщо прав≥ лави ≥, тим б≥льше, ¤кщо центр ƒержавноњ ƒуми п≥дуть тим шл¤хом, ¤кий њм вкажуть ≥ з люттю, ¤к депутат ѕуришкевич накинутьс¤ на ‘≥нл¤нд≥ю." [4;706] Ѕобринський-2 визнаЇ факт переважанн¤ останн≥м часом у ‘≥нл¤нд≥њ, особливо в ф≥нському —ейм≥ соц≥ал-демократ≥в, але говорить що –ос≥¤, ¤ку цар тепер закликав до правового пор¤дку, до народного представництва, не може входити н≥ в ¤к≥ стосунки з парт≥¤ми, ¤к≥ "... заперечують народне представництво, зам≥нюючи його диктатурою пролетар≥ату ≥ повним безправ'¤м." [4;706].

—тосовно соц≥ал-демократ≥в у “рет≥й ƒум≥, то вони були представлен≥, ¤к ≥ трудовики, але т≥Їњ свободи, що в перших двох ƒумах базувалас¤ ≥ на к≥льк≥сному представництв≥, ≥ на "п≥дтримц≥ вулиц≥", тепер уже не було. « ¤скравими виступами, проте, виступили соц≥ал-демократ √егечкор≥, депутат в≥д  утањськоњ губерн≥њ , ≥ трудовик јндр≥й Ѕулат, в≥д —увалкськоњ губерн≥њ. “е, що њх виступи оф≥ц≥йно не оголошувались ¤к виступи в≥д ≥мен≥ фракц≥њ, але по сут≥ це було так.

јдвокат за фахом √егечкор≥ св≥й виступ побудував ¤к запереченн¤ звинувачень, ¤к≥ м≥стилис¤ у виступах багатьох правих депутат≥в в≥дносно того, що ф≥нськ≥ соц≥ал-демократи готували збройне повстанн¤ проти рос≥йськоњ присутност≥. ¬≥н доводить, що ф≥нська орган≥зац≥¤ "¬ойма" ("—ила" ) не маЇ н≥чого сп≥льного з соц≥ал-лемократ≥Їю, що вона в своњх протестах не виходить за рамки ло¤льност≥ ≥ легальност≥, що прав≥ в ƒум≥ в даному раз≥, за його словами, " —во¤ своњх не познаша." [4;403,407] √егечкор≥ ≥рон≥зуЇ з самоњ форми постановки питанн¤, говорить, що створюЇтьс¤ комед≥¤, - треба показати, що н≥бито " "рос≥йський народ" [...] д≥йшовши нац≥ональноњ самосв≥домост≥, вимагаЇ загнуздати окрањни, ¤к≥ надм≥рно зарвалис¤, ≥ от створюютьс¤ ц≥ запити. [...] —воњми запитами ви створите у ‘≥нл¤нд≥њ такий опозиц≥йний рух, пор≥вн¤но з ¤ким ¬ойма, вами роздута, ви¤витьс¤ жалюг≥дною ц¤цькою." [4;339,407].

Ќе м≥г соц≥ал-демократ не скористатис¤ трибуною дл¤ пропаганди своЇњ парт≥њ та њњ нац≥ональноњ платформи, мовл¤в "... ф≥нл¤ндська демократ≥¤ зрозум≥ла, що вона маЇ бути сол≥дарною з рос≥йською демократ≥Їю, ¤ка, щиро визнаючи права кожноњ нац≥њ, кожного народу на своЇ самовизначенн¤, [...] не лише не буде нападати на чийсь свободи ≥ права, а, навпаки, буде њх захищати" [4:405] . ’очетьс¤ думати, що тут √егечкор≥ не гр≥шив проти своЇњ сов≥ст≥ ≥ був щирим, ¤к ≥ в наступному еп≥зод≥. ¬≥н не погоджувавс¤ з вимогою ввести в ‘≥нл¤нд≥њ жорсткий адм≥н≥стративний режим з огл¤ду на ту обставину, що вона стала своЇр≥дним "запов≥дником революц≥онер≥в": " ... в Ўвейцар≥њ ≥ јвстр≥њ - сотн≥ тис¤ч пол≥тем≥грант≥в, що ж - на ц≥й п≥дстав≥ ≥нкорпорувати ™вропу? [...] невже ваша пол≥цейська сов≥сть не заспокоњтьс¤ доти, доки весь св≥т не буде покладено до вашого п≥дн≥жж¤, поки вс≥ пол≥ц≥њ не будуть п≥дпор¤дкован≥ рос≥йськ≥й пол≥ц≥њ" [4;409] . «ак≥нчував √егечкор≥ звичним дл¤ адвоката пр¤мим зверненн¤м, в даному раз≥ до правих лав ≥ традиц≥йним же думським кл≥ше про "весь рос≥йський народ": "¬и хочете зробити з ‘≥нл¤нд≥њ те, що ви зробили свого часу з ѕольщею, але запевн¤ю вас, що цього разу вам це не вдастьс¤, тому що рос≥йський народ, ¤кий не зац≥кавлений в придушенн≥ ф≥нл¤ндськоњ свободи, тимчасово послаблений, але не вбитий." ÷¤ тирада викликала репл≥ку графа ”варова, депутата в≥д —аратовськоњ губерн≥њ "¬≥н грузин? ¬и так ≥ каж≥ть" [4;415,416].

ќтже, грузин √егечкор≥ виступав в≥д ≥мен≥ рос≥йського народу, чи не один в≥д л≥вих фракц≥й у понед≥лок 12 травн¤. Ќаступного дн¤ л≥вих представл¤в трудовик Ѕулат. ¬≥н, ¤к ≥ √егечкор≥, був юристом, ≥ передус≥м звернув увагу на юридичну некомпетентн≥сть де¤ких учасник≥в дискус≥њ, зокрема депутата «амисловського, товариша прокурора судовоњ палати. ¬казував на неправом≥рн≥сть морального пересл≥дуванн¤ колишн≥х депутат≥в ќзола ≥  орн≥льЇва, ¤к≥ ще н≥ким не засуджен≥, але на ¤ких вже зведено наклеп [4;646,649-650] . «апропонував правим своЇ баченн¤ причин в≥двертого цькуванн¤ нац≥ональностей в Ў ƒум≥: "не даЇ вам хвилини спокою те, що в –ос≥йськ≥й держав≥ ≥снуЇ ще крањна де, ¤к зволите бачить, покидьки рос≥йського чиновництва, ¤ких уже не можна пом≥стити н≥ в ѕольщу, н≥ в Ћитву, н≥ на  авказ [...] “ам не д≥Ї рос≥йська нагайка [...] ќсь п≥дкладка ф≥нл¤ндського запиту [4;648] . Ѕулат добрими словами говорить про ‘≥нл¤нд≥ю, називаЇ њњ крањною дещо б≥льшоњ свободи, н≥ж –ос≥¤, ≥ що там, ¤к в≥домо, "людина складаЇтьс¤ т≥льки з двох частин, з т≥ла ≥ душ≥, ¤к ≥ в ус≥й ™вроп≥, ≥ т≥льки в нас маЇ ще ≥ паспорт - третю частину. ¬≥домо, що в ‘≥нл¤нд≥њ паспорт≥в не потр≥бно, прописуЇтьс¤ кожен - хто ¤к хоче". ≤ от же, звертаЇ увагу литовський депутат, доки не посилали туди Ѕобрикова, рос≥йських жандарм≥в - доти там був мир, процв≥танн¤ ≥ мирн≥ в≥дносини з –ос≥Їю, але ¤к т≥льки "стали ви насаджувати свою жандармер≥ю ≥ нагайкову культуру, в≥дразу з'¤вилис¤ пол≥тичн≥ злочини" [4;б54,б5б] . ƒосить ¤довито було прокоментовано допов≥дь депутата √ололобова (був допов≥дачем в≥д групи правих, ¤к≥ п≥дписали запити щодо ‘≥нл¤нд≥њ). я.√.√ололобов був землевласником з  атеринославськоњ губерн≥њ, мав прав≥ переконанн¤, але був не найвправн≥шим оратором ≥ став м≥шенню дл¤ сакрастичного Ѕулата за те, що √ололобов не обмеживс¤ роллю допов≥дача, а добавив в≥д себе, нав≥ть "... в≥д своњх виборц≥в, котр≥, мовл¤в, дали йому наказ: "треба п≥дт¤гнути ‘≥нл¤нд≥ю". ÷≥ виборц≥ п.√ололобова - д≥йсно дивний народ: коли нас, трудовик≥в ≥ взагал≥ величезну б≥льш≥сть член≥в ƒуми посилали в ƒуму, то завжди говорили: ¤к би там щодо земельки, ¤к би щодо робочих зароб≥тк≥в покраще, ¤к би суди поправити, ¤к би влаштувати так, щоб не треба було воЇнних стан≥в, а щоб ≥ без них було добре ≥ спок≥йно; а депутату √ололобову Їдине що сказали - це "п≥дт¤гн≥ть ‘≥нл¤нд≥ю" ™ й ≥нш≥ депутати з того ж  атеринослава, але вони щось н≥чого под≥бного не чули" [4;659] . «агалом, на думку Ѕулата, под≥бн≥ запити т≥льки в≥дбирають час в≥д важливих питань -сел¤нського, роб≥тничого тощо, ≥ ≥нсп≥рован≥ вони ур¤дом, аби зн¤ти з себе в≥дпов≥дальн≥сть ≥ перекласти њњ на "народне представництво" [4 ;660] .

—воЇр≥дне м≥сце в ц≥й дискус≥њ зайн¤ла допов≥дь л≥дера кадет≥в ћ≥люкова, депутата в≥д —анкт-ѕетербурга. ¬ нього пускали критичн≥ стр≥ли ≥ л≥в≥, ≥ прав≥, ≥ центристи. ўе п≥д час промови прав≥ кинули репл≥ку, попросивши не вживати французькоњ мови "... рос≥йською, будь ласка ... есдеки не розум≥ють" [4;429] . ÷е, проте, можна вважати майже дружн≥м жартом. Ќеприйн¤тними дл¤ правих були принаймн≥ дв≥ позиц≥њ ћ≥люкова: квал≥ф≥кац≥¤ ним ман≥фесту 22 жовтн¤ 1905 р. дл¤ ‘≥нл¤нд≥њ ¤к такого, що в≥дновлюЇ "законом≥рний" пор¤док (тобто, визнанн¤ пол≥тики останн≥х рок≥в, зокрема п≥сл¤ 1899 р. власне, незаконною) та його реал≥зм, що базувавс¤, очевидно, на профес≥йних знанн¤х ≥сторика:"... можна, звичайно, роздавити ‘≥нл¤нд≥ю, це справа дек≥лькох корпус≥в. јле ¤ запитую, чи зможете ви утримати плоди перемоги? [...] „и не створите ви в≥чних нових труднощ≥в у рос≥йськ≥й пол≥тиц≥ в той момент, коли ≥ старих вона маЇ надто достатньо? [4;418,445]

¬ ц≥лому ж промова ћ≥люкова ¤вл¤ла собою теоретичну дискус≥ю з —толип≥ним, або з тими, хто готував промову —толип≥ну, особливо в ≥сторичн≥й њњ частин≥. ¬≥н розгл¤даЇ перипет≥њ сейму в Ѕорго, пол≥тику шведських корол≥в, Ќаполеона Ѕонапарта, ќлександра ≤, анал≥зуЇ державно-правов≥ акти, акти публ≥чного права ењс. ÷е було таке плетиво ≥сторичних факт≥в, з ¤ких кожен м≥г брати, що йому хот≥лос¤. ƒепутат Ўечков, про ¤кого вже йшлос¤, зробив, наприклад, висновок, що ћ≥люков уже "в≥дт¤в частину батьк≥вщини" [4;627] . ÷е про ћ≥люкова, ¤кого колись ще назвуть "ƒарданельський", можна зазначити в дужках.

ƒо виваженого розгл¤ду справи, а не "тонких мережив ≥сторичних коментар≥в" закликав депутат в≥д центру ”варов (—аратовська губерн≥¤) ¬≥н бачить причини такоњ уваги до ≥стор≥њ в бажанн≥ опонент≥в п≥д≥рвати позиц≥њ один одного, ≥ не дуже зважаЇ на авторитет ћ≥люкова. ¬≥н звертаЇ увагу на те, зокрема, що ус≥ ц≥ акти - ‘р≥др≥хсгамський догов≥р, сейм в Ѕорго ≥ т.д., вс≥ вони можуть мати р≥зн≥ тлумаченн¤, що Ї ц≥ла школа в ќлександр≥вському ≤мператорському ун≥верситет≥, особлива школа державного права, ¤ка витлумачуЇ назван≥ акти , на в≥дм≥ну в≥д рос≥йськоњ школи ќрд≥на, з точки зору, виг≥дноњ ф≥нськ≥й сторон≥. «ачисливши ћ≥люкова до л≥вого табору, ”варов зак≥нчуЇ свою думку таким чином: "... тлумаченн¤ ф≥нл¤ндц≥в, зокрема те, ¤ке ми чули з л≥воњ сторони, в довг≥й промов≥, власне, лекц≥њ професора ћ≥люкова - усе це б≥льш чи менш короткий переказ ф≥нл¤ндських способ≥в тлумаченн¤ цих закон≥в", але, стверджуЇ ”варов, неможлвво доказати, що ц≥ тлумаченн¤ Ї б≥льш в≥рними ≥сторично, н≥ж тлумаченн¤ "п.ќрд≥на ≥ його школи", ≥ зараз не час це робити, не треба, - це "справа ≥сторика, ¤кий захоче присв¤тити цьому житт¤" [4;666,667] .

«рештою, жожен з запит≥в на ц≥й сес≥њ не пройде, вони будуть в≥дхилен≥, ≥"ф≥нське пританн¤" прав≥ зможуть "вир≥шити" лише в 1910 роц≥. “а невдовз≥ в ™вроп≥ запахне в≥йною, а пот≥м вона прийде сама, а дал≥ –ос≥њ вже буде не до ‘≥нл¤нд≥њ, на велику рад≥сть останньоњ. “ому, власне, на ц≥й останн≥й фраз≥ чи не стол≥тньоњ давности, сказан≥й рос≥йським депутатом, можна було б ≥ зак≥нчити. ∆итт¤ розставило все на своњ м≥сц¤, на карт≥ старенькоњ ≥ в≥чно юноњ ™вропи з'¤вилас¤ спочатку суверенна ‘≥нл¤нд≥¤, дещо згодом також суверенна ”крањна, що, очевидно, не могло нав≥ть ув≥ сн≥ наснитис¤ учасникам дискус≥њ, ¤ка була предметом нашого розгл¤ду. ¬≥дродилась також ≥ –ос≥¤, ≥ рос≥йська ƒержавна ƒума, а в н≥й фракц≥њ, з своњми ѕуришкевичами та ћарковими другими, тому - ¤кщо не житт¤, то, принаймн≥, ¤кийсь час дл¤ нагадуванн¤ того, що стало вже ≥стор≥Їю, присв¤тити було варто.

ѕосиланн¤

1. »стори¤ ———– с древнейших времен до наших дней. —ери¤ перва¤. “ом ”≤. –осси¤ в период империализма (1900 - 1917). - ћ.: Ќаука, 1968. - 854 с.

2. Ўевченко “.√. “вори: в 5-й т. “.1. -  .: ƒн≥про, 1984. - 351 с.

3. √осударственна¤ дума. —тенографические отчеты. ѕ≤ созыв. ≤ сесси¤. 4.2. - —ѕб.: гос. тип., 1908. - 2962 стлб.

4. √осударственна¤ дума. —тенографические отчеты. ≤ѕ созыв. ≤ сесси¤. 4.3. - —ѕб.: гос. тип., 1908. - 4526 стлб. + «с. + 8с.

 

повернутис¤ до б≥бл≥ограф≥њ

 
Hosted by uCoz